Вузькосмугове ультрафіолетове випромінювання спектра B тричі на тиждень є більш ефективним у лікуванні дефіциту вітаміну D, ніж пероральний прийом вітаміну D₃ у дозі 1600 МО на добу: рандомізоване клінічне дослідження

У цьому дослідженні на мишах перевірялося, чи може світлотерапія Solius UVB впливати на здоров'я кишківника. Порівнювали мишей із достатнім та дефіцитним рівнем вітаміну D, які отримували або одноразове опромінення, або шість повторних сеансів протягом 14 днів. Повторні опромінення значно підвищили рівень вітаміну D до показників контрольної групи з достатнім вмістом вітаміну в раціоні, не завдаючи шкоди шкірі. Зокрема, повторна терапія суттєво змінила склад мікробіоти кишківника та метаболом калу, особливо у мишей із дефіцитом вітаміну D, збагачуючи бактерії, пов'язані з метаболічним здоров'ям та стрункістю, а також збільшуючи кількість корисних сполук, таких як коротколанцюгові жирні кислоти, похідні жовчних кислот та метаболіти триптофану. Аналіз сигнальних шляхів також припустив, що UVB-опромінення пригнічувало окиснювальний стрес і пухлиноасоційовані сигнали, одночасно активуючи протизапальні шляхи. Зміни в метаболомі сироватки крові були набагато меншими, ніж зміни в калі, що вказує на концентрацію ефектів саме в кишківнику, а не просто на системну реакцію організму. Загалом, дослідження робить висновок, що UVB-терапію Solius можна безпечно використовувати для перебудови мікробного та метаболічного профілю кишківника у спосіб, що сприяє покращенню його здоров'я.

Популяції в широтах з нижчим рівнем сонячного опромінення демонструють вищі показники поширеності багатьох хронічних захворювань, що значною мірою пов'язують із зниженням синтезу вітаміну D під впливом UVB-випромінювання та іншими біологічними шляхами, не пов'язаними з вітаміном D.

Це рандомізоване, плацебо-контрольоване клінічне дослідження продемонструвало, що система SOLIUS ефективно підвищує концентрацію 25(OH)D у людей з дефіцитом або недостатністю вітаміну D, пропонуючи безпечне рішення для покращення рівня вітаміну D. У групі лікування спостерігалося значне підвищення концентрації 25(OH)D у сироватці крові — у середньому на 10,2 нг/мл (p<0,01) порівняно зі зниженням на 2,3 нг/мл у контрольній групі.